Миротворець Президент США Барак Обама вирішив реалізувати Мінські угоди до кінця свого терміну. Лауреат Нобелівської премії миру, очевидно, відчуває що на закінчення його президенства після 8 років перебування на посаді об’єктивних зовнішньо-політичних досягнень за час його світового лідерства може бути малувато. Тож, мабуть, вирішив дотиснути Україну до реалізації плану її капітуляції, прописаного у «мінських угодах».
Канцлер Німеччини Ангела Меркель, внутрішньо- та зовнішньо-політичні позиції якої сильно похитнулися через міграційну кризу в Європі та крайню непопулярність, якщо не провал, її міграційної політики, також, схоже, готова укріпити своє політичне становище за рахунок України. Адже меркантильний європейський, зокрема і німецький, бізнес мало переймається порушенням міжнародного права та європейських цінностей з боку Путіна. А от мати зиск з торгівлі, економічної та фінансової співпраці з Росією дуже хочеться. Тож треба або терміново реалізувати мінські домовленості, до виконання яких прив’язали економічні санкції проти Росії, або ж знайти привід їх зняти, звинувативши жертву – Україну – у зриві плану розв’язання цієї міжнародної кризи.
Тож очевидно на нещодавній «історичній» зустріч Обами та Меркель у Ганновері, де обговорювалися головні світові проблеми, домовилися консолідувати зусилля з метою вирішення проблеми агресивної Росії за рахунок України.
Президент Порошенко свою частину принципових політичних поступок вже давно здійснив. Залишилося дотиснути парламент, адже без його поступливості завершити процес здачі національних останній інтересів неможливо – необхідне ухвалення обіцяних Порошенком змін до Конституції та законів. Тож на зустрічі в Києві помічника держсекретаря США Вікторії Нуланд з представниками фракцій українського парламенту, яка відбулася днями, депутатам наполегливо нагадали, на що саме погодився Порошенко під тиском Путіна, Меркель та Олланда у Мінську в лютому 2015 року. І яка послідовність дій там була насправді прописана.
Нашим звиклим до політичного маневрування та хитрування політикам зараз жорстко пояснюють, що сидіти на двох стільцях їм більше ніхто не дасть. На міжнародній арені погоджуватися з «мінськими угодами», а на внутрішній, для збереження обличчя перед українськими громадянами, здійснювати їх фактичну ревізію та вигадувати власну - політично вигідну - послідовність кроків, зокрема переносити виконання політичних обіцянок Порошенка на кінець мирного процесу, для наших партнерів є неприпустимим.
Тож, російська зброя має залишатися на українській території та контроль за кордоном Україна не отримає, аж поки ми власними руками на рівні нашої Конституції, законодавства та організації влади на місці (через так звані вибори) не закріпимо назавжди цю територію за російськими маріонетками і не пустимо їх в українську загальнонаціональну політику. Тобто, поки не створимо у себе всередині «ракову пухлину» у вигляді контрольованої Путіним автономії, що даватиме метастази в інші регіони та впливатиме на нашу політику в цілому. І тим самим зафіксуємо право вето Росії на наш цивілізаційний вибір і наше майбутнє.
Нам фактично висувають ультиматум: якщо ми хочемо повернути окуповану частину Донбасу, маємо зробити це в цьому році на умовах Путіна, при цьому по-суті забути про Крим. Оскільки, начебто, міжнародно-політична ситуація після нового року перебуває в повній невизначеності та й можлива втрата інтересу до України взагалі. І санкції в січні 2017 року зберегти, начебто, ніяк не вдасться. А зараз треба дати європейцям «світло в кінці тунелю».
Це вкрай дивна постановка питання. Невже з 2017 року зникне міжнародне право та система безпеки і наступить час права сили і системи безладу? Чи припинять дію міжнародні зобов’язання взагалі, і щодо України зокрема?
Радикальна партія – єдина парламентська політична сила в Україні, яка від самого початку відкидала «мінські домовленості» як план капітуляції України перед Путіним. Як юридично нікчемні з точки зору міжнародного права, української Конституцій та законодавства. Як здійснені Президентом Порошенком з кричущим перевищенням своїх повноважень і всупереч Конституції та законам України, за що він ще понесе відповідальність у майбутньому.
Ми єдині, хто на міжнародних переговорах, зокрема й під час зустрічі з пані Нуланд, завжди наполягає на виконанні Будапештського меморандуму щодо безпекових гарантій Україні з боку ядерних держав у зв’язку з нашим ядерним роззброєнням. Зокрема, на наданні нам масштабної військової допомоги, включно з найсучаснішою захисною зброєю.
І ми зробимо все, щоб капітуляція України не відбулася, зокрема і в стінах українського парламенту.
Тож найближчим часом для всіх народних депутатів може настати момент істини. Мають визначатися, хто вони – слабаки, готові прогнутися під зовнішнім тиском та здати суверенітет та національні інтереси, чи патріоти з хребтом і твердою спиною, здатні захистити свою країну.
Олег Ляшко,
Народний депутат України,
Лідер Радикальної партії
