Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун вкотре проявив свою особисту слабкість та цинізм. Вчора на відкритті Петербурзького міжнародного економічного форму він прийняв від Путіна орден Дружби «за особливі заслуги в зміцненні миру, дружби, співпраці і взаєморозуміння між народами» та зробив ганебну заяву, що Росія має відіграти критично важливу роль у тому, щоб покласти край конфліктові на Донбасі.
У цьому зв’язку згадується й ганебна участь генсека ООН, попри бойкот з боку цивілізованого світу, у пропагандистсько-імперському шоу Путіна 9 травня 2015 р. у Москві. А також його виступ минулого року перед Парламентською Асамблеєю Ради Європи у Страсбурзі, коли він жодним словом не згадав ні про збройну агресію Росії проти України, ні про російську анексію Криму.
Поділяю обурення постійного представника України при ООН В.Єльченка, який заявив, що Генсек ООН втратив будь-яке моральне право говорити будь-що про конфлікт в Україні чи про анексію Росією Криму, та повідомив, що Україна направляє офіційного листа протесту до Генеральної асамблеї ООН.
Водночас, як я вже зазначав, проблема далеко не лише у ницих особистих якостях Пан Гі Муна, зокрема його безвольності, схильності до гірших традицій східної дипломатії та намаганні сподобатися усім, щоб добитися власного переобрання на посаду генсека ООН на наступний термін.
Ганебна поведінка Пан Гі Муна є, насправді, черговою демонстрацією значно глибшої проблеми – неадекватності Організації Об’єднаних Націй сучасним світовим викликам. Створена понад 70 років тому як головна міжнародна інституція з підтримки порядку і миру в світі, ООН за своєю структурою, механізмом прийняття рішень та повноваженням дедалі більше проявляє свою повну невідповідність нинішнім небезпекам та загрозам.
Так, політика умиротворення агресора, яку де-факто здійснює ООН щодо знахабнілої Росії, свідчить про слабкість та недієздатність цієї організації, коли агресивну політику ревізіонізму, залякування та шантажу проводить ядерна держава – постійний члени Ради безпеки ООН.
Я невпинно звертаю увагу на вражаючу подібність нинішніх подій, навіть у деталях, на події кінця 1930-х років, коли світовій війні передували тривалі безплідні спроби умиротворення агресора – гітлерівської Німеччини. Одним з головних ідеологів провальної політики умиротворення була тодішня головна міжнародна інституція – Ліга націй, створена з схожими до ООН цілями після першої світової війни у 1919 р.
Безславний кінець Ліги націй добре відомий. Політика покривання і потурання нинішньому агресору – путінській Росії – може зрештою спричинити такий же безславний кінець і сьогоднішній ООН.
Олег Ляшко,
Народний депутат України,
Лідер Радикальної партії
