Я не поділяю майже суцільно приречено-розчарованої реакції на результати референдуму Brexit, що відбувся минулого четверга у Великій Британії.
Голосування за вихід Великобританії з ЄС, безумовно, носить доленосний характер. Водночас, як і багато епохальних подій в історії, ця подія несе значний як негативний, так і позитивний потенціал для майбутнього, в даному разі і самої Великобританії, і Європи, і України. Багато буде залежати від інтерпретації, осмислення та використання наслідків цієї події як елітами, так і пересічними громадянами усієї Європи, зокрема і України.
Щодо негативних наслідків, то про них вже багато говорилося як перед референдумом, так і в «гарячих» коментарях за його результатами. Однак, вважаю, що при належному осмисленні глибинних причин демократичного волевиявлення британців щодо виходу з ЄС, негативи будуть мати радше тактичний (короткостроковий) характер, а позитиви мають стратегічний вимір.
Зокрема, головним спільним негативом для Європи і України є подальше ослаблення (зокрема, після кризи єврозони та провалу політики щодо мігрантів) нинішньої версії об’єднаної Європи у вигляді Європейського Союзу, що може остаточно перевести проблему російської агресії на сході Європи у питання другого плану. Чим, безумовно, спробує скористатися Росія як для повного скасування економічних санкцій ЄС проти себе, так і для посилення всебічного тиску на Україну, в тому числі військового, з метою домогтися стратегічних політичних поступок з боку ЄС та України.
Тому, як я вже наголошував, у короткостроковому плані єдиною адекватною відповіддю для ЄС для його самопорятунку було б розширення на Схід. Передусім, в Україну і Грузію.
А тепер по-суті тих стратегічних перспектив, які може принести цей референдум, зокрема й для України. Я б виділив три основні блоки.
Почну з того, що цим референдумом пересічні громадяни однієї з національних держав як грім серед ясного неба нагадали європейським елітам та "технократичній" бюрократії Брюсселя про своє існування та про своє право самим вирішувати свою долю і долю своєї країни. Зверніть увагу, що головними гаслами британських прихильників виходу з ЄС були: «Ні демократичному дефіциту» (тобто дедалі більшій втраті громадянами впливу на політику у своїх національних державах через централізацію влади та диктат бюрократії у ЄС) та «Повернемо собі назад нашу країну».
Це відображає загальну тенденцію у багатьох країнах Європи та у США (свідчення цього є й нинішня президентська кампанія) дедалі більшого роздратування середнього класу відірваністю глобалізованих еліт та бюрократії від інтересів та потреб своїх народів. Тобто відчуття громадянами "зради еліт", як бізнесових, так і політичних і технократичних, які з свого боку не знаходять іншої відповіді своїм громадянам, як навішувати на їхню природню реакцію захисту своїх інтересів ярлик "популізму".
Той факт, що громадянський рух на захист демократії та національної ідентичності і незалежності у Великобританії очолила частина традиційної британської еліти – значна частина консерваторів, робить їй велику честь і свідчить про потужність демократичного коріння в країні, що є батьківщиною європейського парламентаризму. В певній мірі це пояснюється і давньою британською традицією успішної боротьби з авторитарними континентальними імперіями, зокрема Наполеона і Гітлера, які обидві прикривали свої експансіоністські дії позірними гаслами "об’єднання Європи" та "нового порядку".
Тож переконаний, що частина британської еліти дає приклад європейським елітам, зокрема й українській, щодо подолання прірви з народом та єднання зі своїми громадянами.
Наступний стратегічний висновок, який варто зробити, є більш українсько-орієнтованим. Від часів кінця СРСР і до останнього Майдану українські демократи боролися за майбутнє України під гаслом "Повернемо Україну додому в Європу" (з московської Орди). Водночас життя вчить нас переходити від євроромантизму (початку 90-х) та єврооптимізму (2000-х) до єврореалізму та прагматизму, але ми жодним чином не повинні впасти у євроскептицизм.
Просто слід усвідомити, що повернення до Європи означає передусім відновлення нашого законного і гідного місця в європейській цивілізації, в якій безумовно залишається і Великобританія після свого виходу з ЄС. І наявність або відсутність членства в ЄС не визначає успішності на цьому шляху.
Більше того, радикальний вчинок британців щодо виходу з ЄС, насправді, привідчиняє двері для можливого альтернативного розвитку європейської цивілізації. І це третій стратегічний наслідок для нас.
Централізована євразійська імперія на базі російсько-комуністичної ментальності – СРСР – проіснувала близько 70 років. Нинішнє супер-централізоване і забюрократизоване об’єднання Європи у вигляді ЄС, започатковане майже 70 років тому на базі порозуміння і домінування Франції (політичного) і Німеччини (економічного), так само, схоже, може не витримати викликів сучасності.
Припускаю, що референдум у Великобританії – це перша ластівка процесу, який зрештою (в стратегічній перспективі) може призвести до фундаментальної реорганізації політичного і економічного простору Європи в напрямку більш гнучкого та оптимального об’єднання країн європейської цивілізації в новому проекті Європи як "сім’ї народів", вільних і водночас солідарних, об’єднаних не стільки елітами і бюрократією, скільки спільним розумінням громадянами і народами спільних цінностей, долі та майбутнього. Яка буде організаційна форма такого об’єднання Європи визначить саме життя і її народи.
І без Великобританії та України на різних географічних кінцях Європи таке якісно нове, життєздатне об’єднання європейських народів неможливе. І в ньому Україна вже не буде "затурканим бідним родичем" на периферії.
Однак це вимагатиме нового покоління європейських лідерів – мудрих і водночас сміливих і рішучих, здатних давати адекватну відповідь на новітні виклики. Європа віками була попереду завдяки саме таким лідерам – від філософії і науки до політики і економіки.
Вірю в те, що Європа ще не втратила свій історичний драйв і нові лідери вже на підході. Так само і в Україні.
Олег Ляшко,
Народний депутат України,
Лідер фракції Радикальної партії
