Прогулювався з дружиною та рідними у парку. Підійшов старий, видно що намагається триматись охайно, але все вказує, що за межею нормального існування, зубів майже немає. Каже мимохідь: "Слава Богу, що у мене сім'ї немає. Я б не прогодував. Сам ледве виживаю". І додав - "А я ж Київ будував. Каменярем був усе життя. А тепер маю 40 долярів пенсії".
Він не жалівся, не просив, він просто констатував. А коли я дістав все що мав у кишені і простягнув йому, не хотів брати. Гідність не дозволяла. Такої гідності, на жаль, не мають наші урядовці, які не вважають проблемою "законну" пенсію чи соціальну допомогу менше 1 000 грн на місяць. А майже для півмільйона людей з інвалідністю I, II, III груп, літніх людей без достатнього трудового стажу, жінок, що раніше пішли на пенсію бо не мали роботи, часто густо це єдине джерело існування. Хіба може людина прожити на 1 000 грн, якщо не має родичів чи близьких, хто б міг підтримати?!?
Владі треба боротись не з опозицією та "популістами", а з нелюдськими умовами життя, особливо коли це стосується тих, хто сам за себе постояти не може!
Віктор Галасюк,
Народний депутат України,
Заступник лідера Радикальної партії з економічних питань