<div class="wideWrapper mainHoverBackground"> <div class="viewportWrapper"> <div class="thinTitleWrap"> <span class="thinTitle"> <span style="color: #D64541"> Радикальна партія </span> </span> <span class="thinBigTitle"> <!-- <img src="logo.png" /> --> Олега Ляшка </span> </div> </div> </div> <div class="mainDecoration"> <div class="side-l"></div> <div class="arrow"> <img alt="Hero-triangle" src="ui/images/triangle.png"> </div> <div class="side-r"></div> </div> <div class="wideWrapper"> <div class="viewportWrapper"> <div class="quoteBlock"> <div class="quoteData"> </div> </div> </div> </div> <div class="wideWrapper sectionSocial"> <div class="viewportWrapper"> <div class="socialWrapper"> <a target="_blank" href="https://www.facebook.com/O.Liashko"><img src="ui/images/fb.png" /></a> <a target="_blank" href="https://twitter.com/ovliashko"><img src="ui/images/tw.png" /></a> <a target="_blank" href="https://www.youtube.com/user/lyashkocomua"><img src="ui/images/youtube.png" /></a> <!--<a target="_blank" href="https://vk.com/o.liashko"><img src="ui/images/vk.png" /></a>--> </div> </div> </div> <script> $(document).ready(function() { $('html, body').animate({ scrollTop: $(".socialWrapper").offset().top }, 400); }); </script> <div class="wideWrapper" style="margin-top: 15px;"> <div class="viewportWrapper"> <div style="clear: both; height: 70px;"> <div class="ribbon"> <div class="ribbon-stitches-top"></div> <strong class="ribbon-content"><h1>Тюрма нагадала</h1></strong> <div class="ribbon-stitches-bottom"></div> </div> </div> <div class="newContentTime"> <img style="width: 50px; height: 50px; border-color: transparent; border-radius: 9999px;" src="image_upload/1429523284image.jpg"> <div style="display: inline-block; vertical-align: top; margin-top: 6px; margin-left: 3px;"> <a href="person/10">Андрій Лозовий<br></a> 20 Oct 2016, 13:22 </div> </div> <div style="float: right"> <span class='st_facebook' displayText='Facebook'></span> <span class='st_twitter' displayText='Tweet'></span> <!--<span class='st_vkontakte' displayText='Вконтакте'></span> <span class='st_odnoklassniki' displayText='Одноклассники'></span>--> <span class='st_googleplus' displayText='Google +'></span> </div> <div class="newContentText"> <p>Рівно рік тому десь о 10:30 я вийшов із Лук'янівського СІЗО, де ми проводили інспекцію, в яких умовах перебувають там політв'язні, яку ми проводили разом з колегою Ігорем Луценком, журналістами і громадськими активістами на чолі з командиром добробату ОУН Микола Коханівський і головою Комітету визволення політв'язнів Тетяна Близнюк.</p> <p>Вийшов із СІЗО, кілька секунд подихав осінню, дійшов до машини, виїхав, потрапив у затор і страшенно занервував. По-справжньому страшенно.</p> <p>У мене така дурна вдача, що я весь час спізнююсь. Як щось пороблено, холєра ясна!.. І вчасно виїхавши, і завчасно. От просто так завжди. Багато разів спізнювався на поїзд, що без мене поїхав, кілька разів - на літак. Це створює купу проблем. Мене то божевільно дратує, але ніяк не виходить виправити. Я вже сам до того звик, і люди, які давно знають - теж, мабуть, звикли і пробачають.</p> <p>А тут - нервував. Через статус людини, на зустріч до якої їхав.</p> <p>Чому - не знаю? Ніби статус не був для мене ніколи важливіше людських якостей (а оце ж - людина, яку не знав особисто). Ніби сам щось собою являєш, ніби з кількома міністрами "на ти", ніби суддя Євросуду з прав людини тобі каву подавала у себе вдома, ніби з живими легендами іноді спілкуєшся.</p> <p>Ніби у житті було так багато всього різного, що переживати по-справжньому вже не вмієш: буде добре - то буде добре, а не буде добре - то ї#ись воно конем.</p> <p>А тут - переживав, обливався холодним потом і курив цигарку за цигаркою - чомусь саме через статус.</p> <p>Певно, тому, шо це був Мій Президент.</p> <p>Президент-націоналіст. Що його не зрозуміли і недооцінили. Якого я підтримував і у 2004, поїхавши на Помаранчеву революцію, будучи школярем, без відома батьків, назбиравши гроші на маршрутку з Рівного до Києва. Підтримував і в 2010, коли з цього глузувало більшість моїх знайомих.</p> <p>Зажди ставився з шаною, а скільки разів сварився за нього з не чужими мені людьми і не перелічити. В тому числі - з Олегом Ляшком. Але пан Олег - дуже мудра і сильна, хребтова людина. І на відміну від твердолобих слабаків він вміє визнавати свої помилки. Вміє сказати "вибач". Знає, що не помилявся лише Ісус Христос.</p> <p>Одначе, так якось по-чудернацькому сталося, що я до того не був знайомий з Віктором Андрійовичем. А тут - був дуже розчулений, коли він став на захист мого брата Ігоря Мосійчука, якого Ющенко теж не знав особисто. Але заступився за патріота, якого просто вбивали в СІЗО СБУ на Аскольдовій могилі, і якому встромляли ножа в спину багато тих, хто до того називав "другом".</p> <p>Написав Ірині Ванниковій і попросив організувати зустріч. Іринка зголосилась допомогти.</p> <p>...і от завис у пробці, як придурок, і нервую. Метро там поряд відсутнє, тому шансів добратися швидше абсолютно нема.</p> <p>Нарешті добрався, забігаю в офіс на Паторжинського, а Ванникова каже, що ...Віктора Андрійовича ще немає. Ох, як я тому зрадів, аж заспокоївся!</p> <p>Скоро Президент приїхав, пригостив васильківським салом, показував ікони, старі фотографії та картини. І розповів так багато цікавого, що я вискочивши з офісу, ніби на крилах, пішов пішки десь до кінця Подолу, ковтаючи осіннє повітря і довго переварюючи це в голові.</p> <p>Вікторе Андрійовичу, дякую за можливість з вами спілкуватися і за ту колосальну мудрість, якою Ви без краплі жадібності ділитесь. І за рушник, Вами подарований, дякую.</p> <p>***<br /> І в цей же день я познайомився ще з однією важливою для мого серця людиною.</p> <p>Поки чекав Президента в офісі, Іра повела в якусь дивну кімнату (думав, це я зловживаю кількістю картин на стінах - виявилось, що ще не дуже), де за столом сиділа красива жінка у хустині з квітами a la petrykivka.</p> <p>- Це Валентина Степанівна, наш керівник офісу. - представила її Ванникова.<br /> - Андрій Лозовий. - і чомусь одразу виникла така симпатія на хімічному рівні, що захотілось поцілувати їй руку.<br /> - А я Вас знаю, - каже Степанівна, - бачила виступи. Ще на Майдані. І поважаю.</p> <p>Потім Валентина Руденко задумалась, подивилась у вікно і продовжила:<br /> - ...але, якщо знову революція почнеться, то я не буду бутерброди різати і туди носити, як минулого разу. От, знаєте, винесу кріслу з дому (живу на Хрещатику), поставлю, сяду і буду наливати в пляшки те, що такі, як Ви, в "беркутів" кидали...</p> <p>Одразу зрозумів, що це наша людина. Буйна.</p> <p>Пройшло зовсім трошки часу - і Валя Степанівна отримала партквиток з вилами. Працює помічницею Олега Ляшка і першим заступником керівника виконкому Радикальної партії. Підгодовує мене в офісі, де вічно нічого нема. І почасти влаштовує скандали на зразок:</p> <p>- Кошмар... Оце передивилась фото... Хай Бог милує! - і з особливим жахом у голосі, - Ви знаєте, на такому-то з'їзді Олєг Валєріч, - далі з пієтетом і смакуючи кожне слово, - пив воду, - голос Степанівни почав труситися, - з одноразового стаканчика... З одноразового стаканчика, вашу мать! Це так повага до майбутнього Президента? Це так протоколу дотримуються, бл#дь?!!</p> <p>Віддихалась, випила водички, потім - якісь ліки (мабуть, заспокійливе) і знову водички. Трошки заспокоїлась і продовжила вже зовсім апокаліптично:</p> <p>- А на такому-то з'їзді лідер парламентської пив воду.., - їй перехопило дихання, - ПРЯМО З ПЛАСТИКОВОЇ ПЛЯШКИ!!!</p> <p>Останні слова пані Валя сказала так, ніби от-от помре від інфаркту.</p> <p>Що значить - людина шанує протокол. Я про те і не задумувався ніколи,</p> <p>Хотів сказати, що Олєг Валєріч інколи обідає хот-догом на заправці і вдягає калоші, коли сильний дощ, бо береже взуття. Але побоявся, що серце Степанівни просто цього не витримає...</p> <p><strong>Андрій Лозовий,</strong></p> <p><strong>Народний депутат України,</strong></p> <p><strong>Заступник лідера Радикальної партії Ляшка</strong></p> <p> </p> <p><img alt="" src="/files/upload/images/loz.jpg" style="height:708px; width:960px" /></p> </div> </div> </div> </div> <script> $(document).ready(function() { $('.lastPhotosSection img').click(function() { document.location = 'gallery'; }); }); </script> <div class="wideWrapper sectionSocial" style="margin-top: 25px;"> <div class="viewportWrapper"> <div class="lastPhotosSection"> <img src="image_upload/100149663155a02001018a07.58462624_image.jpg" /> <img src="image_upload/1002708797557d883f7213b8.16726778_image.jpg" /> <img src="image_upload/100979503654fd9b45e7ea47.30558614_image.jpg" /> <img src="image_upload/1012158496553610aea5b995.01569481_image.jpg" /> <img src="image_upload/1012182984558964f0904b94.24800355_image.jpg" /> <img src="image_upload/101563075755880a4bd2da46.07335739_image.jpg" /> <img src="image_upload/101566222655968e03026e42.31279502_image.jpg" /> <img src="image_upload/1015733747551e297a72c333.08617678_image1.JPG" /> <img src="image_upload/1017669135486fb9c0d1c47.14581150_image.jpg" /> <img src="image_upload/101805588854ea05ae1d18c5.37340821_image.jpg" /> <!-- <img src="ui/images/upload/5.jpg" /> <img src="ui/images/upload/6.jpg" /> <img src="ui/images/upload/7.jpg" /> <img src="ui/images/upload/8.jpg" /> <img src="ui/images/upload/9.jpg" /> <img src="ui/images/upload/10.jpg" /> --> </div> </div> </div> <div class="wideWrapper"> <div class="viewportWrapper"> <div class="copyright">© 2022 Радикальна партія Олега Ляшка</div> <!-- <div class="contactItem" style="padding-left: 135px;"> <h4>Контакти для листування</h4> <div><i class="fa fa-map-marker"></i> 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5</div> <div><i class="fa fa-envelope-o"></i> Liashko.Oleh@rada.gov.ua</div> <div><i class="fa fa-phone"></i> +380(44)255-27-48</div> </div> <div class="contactItem" style="width: 400px !important"> <h4>Прес-служба Радикальної партії Олега Ляшка</h4> <div><i class="fa fa-envelope-o"></i> liashko.press@gmail.com, info@liashko.ua</div> <div><i class="fa fa-phone"></i> +380(097)522-27-58 - Ольга</div> </div>Прес-служба --> </div> </div>
Радикальна партія Олега Ляшка
Hero-triangle

Тюрма нагадала

Андрій Лозовий
20 Oct 2016, 13:22

Рівно рік тому десь о 10:30 я вийшов із Лук'янівського СІЗО, де ми проводили інспекцію, в яких умовах перебувають там політв'язні, яку ми проводили разом з колегою Ігорем Луценком, журналістами і громадськими активістами на чолі з командиром добробату ОУН Микола Коханівський і головою Комітету визволення політв'язнів Тетяна Близнюк.

Вийшов із СІЗО, кілька секунд подихав осінню, дійшов до машини, виїхав, потрапив у затор і страшенно занервував. По-справжньому страшенно.

У мене така дурна вдача, що я весь час спізнююсь. Як щось пороблено, холєра ясна!.. І вчасно виїхавши, і завчасно. От просто так завжди. Багато разів спізнювався на поїзд, що без мене поїхав, кілька разів - на літак. Це створює купу проблем. Мене то божевільно дратує, але ніяк не виходить виправити. Я вже сам до того звик, і люди, які давно знають - теж, мабуть, звикли і пробачають.

А тут - нервував. Через статус людини, на зустріч до якої їхав.

Чому - не знаю? Ніби статус не був для мене ніколи важливіше людських якостей (а оце ж - людина, яку не знав особисто). Ніби сам щось собою являєш, ніби з кількома міністрами "на ти", ніби суддя Євросуду з прав людини тобі каву подавала у себе вдома, ніби з живими легендами іноді спілкуєшся.

Ніби у житті було так багато всього різного, що переживати по-справжньому вже не вмієш: буде добре - то буде добре, а не буде добре - то ї#ись воно конем.

А тут - переживав, обливався холодним потом і курив цигарку за цигаркою - чомусь саме через статус.

Певно, тому, шо це був Мій Президент.

Президент-націоналіст. Що його не зрозуміли і недооцінили. Якого я підтримував і у 2004, поїхавши на Помаранчеву революцію, будучи школярем, без відома батьків, назбиравши гроші на маршрутку з Рівного до Києва. Підтримував і в 2010, коли з цього глузувало більшість моїх знайомих.

Зажди ставився з шаною, а скільки разів сварився за нього з не чужими мені людьми і не перелічити. В тому числі - з Олегом Ляшком. Але пан Олег - дуже мудра і сильна, хребтова людина. І на відміну від твердолобих слабаків він вміє визнавати свої помилки. Вміє сказати "вибач". Знає, що не помилявся лише Ісус Христос.

Одначе, так якось по-чудернацькому сталося, що я до того не був знайомий з Віктором Андрійовичем. А тут - був дуже розчулений, коли він став на захист мого брата Ігоря Мосійчука, якого Ющенко теж не знав особисто. Але заступився за патріота, якого просто вбивали в СІЗО СБУ на Аскольдовій могилі, і якому встромляли ножа в спину багато тих, хто до того називав "другом".

Написав Ірині Ванниковій і попросив організувати зустріч. Іринка зголосилась допомогти.

...і от завис у пробці, як придурок, і нервую. Метро там поряд відсутнє, тому шансів добратися швидше абсолютно нема.

Нарешті добрався, забігаю в офіс на Паторжинського, а Ванникова каже, що ...Віктора Андрійовича ще немає. Ох, як я тому зрадів, аж заспокоївся!

Скоро Президент приїхав, пригостив васильківським салом, показував ікони, старі фотографії та картини. І розповів так багато цікавого, що я вискочивши з офісу, ніби на крилах, пішов пішки десь до кінця Подолу, ковтаючи осіннє повітря і довго переварюючи це в голові.

Вікторе Андрійовичу, дякую за можливість з вами спілкуватися і за ту колосальну мудрість, якою Ви без краплі жадібності ділитесь. І за рушник, Вами подарований, дякую.

***
І в цей же день я познайомився ще з однією важливою для мого серця людиною.

Поки чекав Президента в офісі, Іра повела в якусь дивну кімнату (думав, це я зловживаю кількістю картин на стінах - виявилось, що ще не дуже), де за столом сиділа красива жінка у хустині з квітами a la petrykivka.

- Це Валентина Степанівна, наш керівник офісу. - представила її Ванникова.
- Андрій Лозовий. - і чомусь одразу виникла така симпатія на хімічному рівні, що захотілось поцілувати їй руку.
- А я Вас знаю, - каже Степанівна, - бачила виступи. Ще на Майдані. І поважаю.

Потім Валентина Руденко задумалась, подивилась у вікно і продовжила:
- ...але, якщо знову революція почнеться, то я не буду бутерброди різати і туди носити, як минулого разу. От, знаєте, винесу кріслу з дому (живу на Хрещатику), поставлю, сяду і буду наливати в пляшки те, що такі, як Ви, в "беркутів" кидали...

Одразу зрозумів, що це наша людина. Буйна.

Пройшло зовсім трошки часу - і Валя Степанівна отримала партквиток з вилами. Працює помічницею Олега Ляшка і першим заступником керівника виконкому Радикальної партії. Підгодовує мене в офісі, де вічно нічого нема. І почасти влаштовує скандали на зразок:

- Кошмар... Оце передивилась фото... Хай Бог милує! - і з особливим жахом у голосі, - Ви знаєте, на такому-то з'їзді Олєг Валєріч, - далі з пієтетом і смакуючи кожне слово, - пив воду, - голос Степанівни почав труситися, - з одноразового стаканчика... З одноразового стаканчика, вашу мать! Це так повага до майбутнього Президента? Це так протоколу дотримуються, бл#дь?!!

Віддихалась, випила водички, потім - якісь ліки (мабуть, заспокійливе) і знову водички. Трошки заспокоїлась і продовжила вже зовсім апокаліптично:

- А на такому-то з'їзді лідер парламентської пив воду.., - їй перехопило дихання, - ПРЯМО З ПЛАСТИКОВОЇ ПЛЯШКИ!!!

Останні слова пані Валя сказала так, ніби от-от помре від інфаркту.

Що значить - людина шанує протокол. Я про те і не задумувався ніколи,

Хотів сказати, що Олєг Валєріч інколи обідає хот-догом на заправці і вдягає калоші, коли сильний дощ, бо береже взуття. Але побоявся, що серце Степанівни просто цього не витримає...

Андрій Лозовий,

Народний депутат України,

Заступник лідера Радикальної партії Ляшка