Теодор Рузвельт казав:
«Різниця між лідером і босом проста: Лідер працює відкрито, бос - закрито. Лідер веде за собою, бос наганяє».
Я веду людей за собою, щоб навчати новому і разом змінювати нашу країну.
Мені часто закидають, що я приїжджаю у міста і села, сідаю на трактор, вдягаю каску металурга чи дою корову – і зображаю з себе простого хлопця, піарюся.
Ні.
Я стаю кожним з тих людей з якими зустрічаюся, щоб на своїй шкурі відчути їхні проблеми та вирішувати їх.
Коли я приїжджаю в Добропілля на Донеччину, Я - ШАХТАР. Такий самий, як Лідія Степанівна, яка підійшла до мене у Добропіллі і пожалілася, що проробивши на шахті 40 років, отримала лише 1800 гривень пенсії. І щоб допомогти їй та сотням тисяч шахтарів – я маю спуститися в шахту, відчути на собі, як важко вони працюють, і вибити їм достойну пенсію.
Коли я приїжджаю в Маріуполь, Я - МЕТАЛУРГ. Як і 300 тисяч робітників галузі, які через бездарну політику влади, через бездумний вивіз металобрухту могли лишитися роботи і зарплати. Саме тому я був в мартенівському цеху і після цього наша команда добилася ухвалення закону, який усунув проблему браку сировини. Я їхав тими ж дорогами, як і вони, до Маріуполя, від яких лишилися самі напрямки. І я доніс владу цю проблему і ми вибиваємо гроші на ремонт дороги до Маріуполя і реконструкцію залізничного сполучення. Я був в гуртожитку для переселенців, на який ми разом з мером Маріуполя Вадимом Бойченком вигризли кошти. Бо від долі цих людей ніхто не застрахований.
Коли я приїжджав до свого рідного Чернігова, де влітку стався потоп, я був одним з тих людей, які, засучивши рукава, рятували свої домівки. Люди ,які потрапили в біду – це я. Бо для мене немає чужої біди. І завдяки нашій команді, 86-річна Ганна Степанівна, яка втратила дім і все нажите майно, не втратила віру в людей.
Коли я був в своїй рідній Комарівці, де вчився в інтернаті, Я відчув себе листоношею. Таким, як мої землячки Таня і Лєна. Я підняв їхні величезні сумки з газетами, і зрозумів, як важко вони працюють за копійки. Та навіть з цієї роботи їх хочуть звільнити, бо Укрпошта вирішила скоротити кількість поштових відділень. Я виступив з трибуни, щоб захистити Таню і Лєну і тисячі таких, як вони, і Укрпошта скасувала своє рішення про закриття поштових відділень.
Коли я був в Одесі, на відкритті сучасного центру діагностики онкологічних захворювань – я бачив біль і сльози в очах людей, для яких цей центр – остання надія. Я відчув себе одним з них, відчув себе родичем цих людей, які хочуть мати найменший шанс на життя і який ми не можемо втратити. Тому ми боремося, щоб ліки доступними ы щоб люди не помирали через безгрошів’я і безнадії.
У Співаковці на Луганщині я був маленьким хлопчиком Данею, який плакав, бо його папа Віталік працює чорноробочим в сусідньому селі, бо в рідному селі роботи немає, і заробляє всього 750 гривень. За ці гроші батьки не могли зібрати дитину в школу. Поки в країні плаче хоч одна дитина – я не можу спати спокійно.
У Новоайдарі я – артилерист Вася із Житомирщини, Бердичева, якому щойно виповнилося 19 років і якому я, на жаль, не захопив подарунка, тому віддав свій годинник. Я – це він, тому хочу, щоб він живим повернувся додому і з перемогою. Щоб мав всі засоби захисту, нормальне харчування, техніку.
На Харківщині я – той фермер, який бореться з рейдерами за право працювати на рідній землі, в рідному підприємстві, створеному власними силами.
На Київщині Я – молодець хлопець Іван із села Добраничівка, на Переяславщині, з багатодітної родини, який, щоб прогодувати молодших братів і сестер, вимушений їхати на заробітки в Польщу, збирати полуницю, бо не може знайти роботу з гідною зарплатою в рідному селі. Я поверну Івана додому, створю йому, як для себе, всі умови для достойного життя. Бо й сам лишуся тут, де живе моя родина, моя дружина, моя донька, моя мама. Тут – моя країна. І нам разом з Іваном і мільйонами таких, як Іван, українців піднімати її з колін. Коли в Івана буде робота і достойна зарплата – тоді я буду справді задоволений.
Я буду кожним українцем, щоб більш ефективніше захищати їх інтереси. А кожен з вас має бути Ляшком, який рве за своїх, і бореться кожен на своєму рівні за краще життя для людей. Пам’ятаєте, як у «Трьох мушкетерах»: Ляшко – за всіх і всі – за Ляшка.
Переконаний, що порядок в країні треба наводити залізною рукою.
Саме тому я – за жорстку, але справедливу владу.
Демократія закінчується там, де починається хаос, анархія і бардак.
Як Президент я ліквідую паралельні силові органи, створені в Україні під зовнішнім управлінням. Президент Ляшко не буде маріонеткою зовнішніх кукловодів, як зараз Президент Порошенко. Замість хаосу в країні буде наведено жорсткий, але справедливий порядок! Силовики будуть між собою не яйцями мірятися, а ловити злочинців, за що їм люди платять космічні зарплати.
Тільки сильна вертикаль влади зможе відновити базові права українців: на освіту, на медичну допомогу, на захист і на достойне життя.
Дуалізм у владі призвів до того, що ніхто ні за що не відповідає. Сотні тисяч чиновників отримують космічні зарплати тільки за те, що змушують людей оббивати пороги кабінетів.
Судова гілка влади, яка повинна бути незалежною, повністю під президентом. Телефонне право працює, а закони - не працюють. Виконавча гілка влади - уряд, який має звітувати парламенту, повністю вийшов з-під його контролю: більшість міністрів повністю ігнорують навіть засідання комітетів та ініціативи депутатів. Законодавча гілка влади не виконує свою функцію ще й тому, що половина депутатів просто не ходить на роботу. Мажоритарна складова виборчої системи відкриває двері у владу пройдисвітам, які займаються тільки власним бізнесом. Повністю розбалансована правоохоронна система: настворювали нові органи - НАБУ, САП, НАЗК, які повністю дублюють повноваження ГПУ, СБУ та МВС. Як наслідок, вони всі зайняті розборками між собою і тиском на опозиційні політичні сили. Українці бачили це два дні тому, коли в центрі Києва ледь не пострілялися два спецнази. В цей час злочинність на вулицях зростає, у бабусь пакети на виході з магазину виривають з рук, а чиновники з Нафтогазу, Укравтодору, Укрзалізниці кладуть собі в кишені мільярди, але їхню корупційну діяльність ніхто не розслідує.
Наші пропозиції до Конституції:
- Ліквідація посади прем’єра. Президент несе відповідальність за все, що відбувається в Україні, так як це у США.
- Закони про імпічмент президента і ТСК, щоб президент був підконтрольний і його можна було притягнути до відповідальності.
- Скорочення депутатів до 250, скасування мажоритарної виборчої системи, імперативний мандат - можливість відкликати депутата, який не працює, заборона обиратися пенсіонерам.
- Скорочення кількості міністерств і комітетів, чиновницького апарату по всій країні. Ліквідація зайвих та новостворених органів, які не довели свою ефективність, на утримання яких ідуть мільярди коштів, зібраних з народу. Менше чиновників - більше людей праці.
- Виборність суддів і прокурорів. Геть усіх старих представників цієї гнилої системи. Ми пропонуємо, щоб народ мав право обрати нових суддів і прокурорів на прозорих виборах.
- Головні, стратегічні зміни – закріпити землю за українськими фермерами, щоб транснаціональні глитаї не скупили наше головне багатство за безцінь. Цю ідею парламент вже підтримав вчора, наші зміни до статті 41 Конституції включили до порядку денного сесії.
- Наведення порядку в державі також передбачає відновлення суворого контролю за якістю продуктів харчування, санітарних та пожежних інспекцій в установах, контролю за цінами на ліки, продукти першої необхідності.
Ми зробимо країну успішною, з якою ні нам, ні нашим дітям не захочеться виїжджати. Ми разом з вами, шановні українці, зробимо її такою.
Я вже не один. Нас – 20 депутатів в парламенті. Понад 2 тисячі депутатів від Радикальної партії в обласних, районних і місцевих радах. 23 тисячі членів Радикальної партії по всій країні.
Ви всі – це Ляшко. Так само, як я – це ви.
Хочу, щоб ви відчували цю відповідальність і робили нашу країну кращою, заможнішою, щасливою.
Разом – до перемоги!
Олег Ляшко,
Народний депутат України,
Лідер фракцїі Радикальної партії
