Коли державний борг перевищує 80% ВВП України (за методикою МВФ критичний рівень 60%), а його обслуговування є найбільшою статтею видатків країни та “коштує” 17% Держбюджету, коли проти України відбувається зовнішня військова агресія, а відсутність належної внутрішньої політики призводить до критичного падіння промисловості, експорту та зайнятості населення, уряд повинен «не ховати голову в пісок», а займати жорстку й принципову позицію у переговорах з кредиторами. Позицію в інтересах власної країни.
Якщо “розкласти” державний борг, сьогодні кожен українець, від немовляти до пенсіонера, вже заборгував майже 35 тис. грн. Щоб повернути ці кошти пенсіонеру потрібно майже 2 роки, а робітнику – 8 місяців не їсти і не пити, а віддавати УСІ свої доходи на погашення боргу. Знаходячись у такій фінансовій кабалі як людина, так і країна приречені на виживання без шансу на розвиток, без можливості розірвати це замкнене коло.
На цьому ми з моїм заступником з економічної політики Віктором Галасюком наполягали ще під час коаліційних перемовин, навіть до формування уряду, у листопаді 2014 році. Ми тоді ініціювали реструктуризацію державного боргу України за досвідом інших країн. Щоб Україні списали частину боргу, заморозили нарахування відсотків до закінчення військової агресії проти нашої країни. Дискусія була запекла. Нас звинувачували в популізмі, казали “навіть не піднімайте цього питання”, “це не можна записувати в коаліційну угоду” і т.і.
Але ми продовжували наполягати, аргументували нашу позицію. Адже світовий досвід свідчить, що, Паризьким клубом кредиторів з його заснування у 1956 році було укладено близько 400 угод про реструктуризацію та списання боргів країн з усіх континентів на загальну суму близько 700 млрд. доларів США.
У лютому 2015 року ми зареєстрували відповідну парламентську постанову про доручення уряду щодо перемовин про реструктуризацію держборгу.
Пізніше, коли перемовини про реструктуризацію держборгу вже були у розпалі і уряду не вистачало важелів впливу на кредиторів, Радикальна партія одностайно підтримала урядову ініціативу щодо надання Кабміну повноважень одностороннього списання боргів. Тобто ми надали урядовцям весь необхідний інструментарій для ефективного проведення переговорів з кредиторами.
А що отримали від кредиторів натомість? Сьогодні нам готові списати 4 млрд. дол. боргу, а впродовж 20 років візьмуть із нас за це в рази більше! То чи це є справедлива міжнародна підтримка України?
Вся суть у так званому інструменті відновлення вартості (VRI) - якщо темпи росту вітчизняної економіки складають до 3% - додаткові виплати кредиторам не проводяться, при темпах від 3% до 4% вони здійснюються у розмірі 15% перевищення 3%, при темпах зростання економіки понад 4% - у розмірі 40% перевищення 4%. Цей інструмент вступить у силу в 2021 році та буде застосовуватися протягом 20 років. Наприклад, якщо ВВП зросте на 5%, то Україна зобов’язана додатково сплачувати 0,55% ВВП (1%*0,15+1%*0,4) на рік.
За таких кабальних умов, якщо економіка України буде рости наприклад як економіка Хорватії зразка 1997-2004 років (у середньому на 4% в рік), ми додатково сплатимо кредиторам (за 20 років) близько 5 млрд. дол., якщо як економіка Польщі зразка 1992-2007 років чи Туреччини зразка 1990-2007 років (в середньому на 5% в рік) - 24 млрд. дол., а якщо як економіка Китаю зразка 1994-2014 років (в середньому на 10% в рік) то тут цифра взагалі колосальна – 180 млрд. доларів!
І це при тому, що середньорічний 4% ріст ВВП України за 20 років дозволить досягти теперішнього, підкреслюю – ТЕПЕРІШНЬОГО рівня добробуту лише таких країн як Туреччина, Румунія, Білорусь, Хорватія. А для того, щоб наздогнати сьогоднішні Корею, Чехію чи навіть Словаччину нам потрібно зростати протягом 20 років мінімум на 6% щорічно!
Враховуючи, низьку “стартову точку” України, зростання національної економіки на 7-8% на рік є абсолютно реалістичним та економічно обґрунтованим. А це означає, що нас готують, щоб ми за списання 4 млрд дол. США сьогодні розплатились десятками мільярдів дол. США протягом наступних десятиріч.
Такі умови – це кредитне ярмо для української нації, для наших дітей та онуків! Чи це механізм стимулювання росту вітчизняної економіки? Ні, це схема оббирання беззахисної, нагодованої обіцянками, пошматованої війною України!
Ще більшого гротеску цій «підтримці України», з поки що невідомим кінцем, додає досвід списання боргів іншим країнам. Для порівняння мирній Греції в 2012 році приватними кредиторами було списано 52% зовнішнього боргу або 106,5 млрд. дол. проти 4 млрд. дол. «тимчасової поблажки» для України, що перебуває в стані війни.
В Греції також застосовувався механізм компенсації втрат кредиторів, що залежав від темпів економічного зростання країни - річна сума додаткових виплат не повинна була перевищувати 1% боргу, що постійно зменшувався. Для України ж умови не співставно гірші – верхня межа відсутня (за виключенням 2021-2025 років – 1% ВПП), а виплати прив’язані до ВВП, що не тільки набагато більший за зовнішній борг перед приватними кредиторами, а й сподіваємось буде показувати динамічний ріст.
Отож, компліменти від МВФ буцімто Україна досягла колосального прогресу в переговорах з кредиторам слід сформулювати більш відверто – українцям намагаються повісити нове боргове ярмо, а Україну зробити дійною коровою для ласих до наживи інвестфондів!
Хоча саме Радикальною партією була ініційована реструктуризація держборгу ще у 2014 році, ми вважаємо запропоновані Україні кредиторами умови невигідними та такими, які безумовно потребують коригування.
Олег Ляшко,
Народний депутат України,
Лідер Радикальної партії
