Це фото 1933 року. Судовий процес над Миколою Лемиком.
Йому тоді було лише 18.
ОУН приймає рішення змусити звернути увагу світової громадськості на Голодомор в Україні. На нараді вирішили вчинити атентат на чиновника з Москви — радянського консула у Львові. Зголосилося здійснити вирок з десяток молодих членів ОУН. Але справа йшла не просто про відважного бойовика. Це мав бути інтелігентний чоловік, з міцними нервами, який легко входить у довіру, бо ставили завдання не лише виконати присуд, а й оборонити себе від охоронців у консульстві та здатися в руки польській поліції. А найважливіше — гідно триматися під час судового процесу, який мав висвітлюватися світовими засобами масової інформації.
Після здійснення атентату Микола був затриманий. Вирок був очікуваним — смертна кара. Однак, враховуючи неповноліття підсудного і міжнародний резонанс, оголосили про його довічне ув'язнення, і Миколу везуть аж під Варшаву, в політичну в'язницю «Святий Хрест».
Там багатолітній член ОУН, в'язень польських, німецьких і радянських тюрем, двічі засуджений до смерті Петро Дужий впродовж певного часу спілкувався із Миколою Лемиком і згодом згадував, що хлопець виявився дуже приємною, життєрадісною людиною. На запитання: "Коли ж, Миколо, йдеш на волю?" - відповідав з усмішкою: "З неділі, щоправда, ще не відомо, з якої неділі, але це таки буде з неділі!"
Півроку Микола Лемик, чи не єдиний у в'язниці, утримувався в кайданках. Але не було б щастя, та нещастя допомогло — навчився їх знімати, і це потім врятувало йому життя. Дійсно, він вийшов на волю саме в неділю, 1939 року.
Коли на початку Другої світової війни в'язнів переганяли до іншої в'язниці, йому по дорозі вдалося зняти кайданки і втекти. Щоправда, при цьому Микола був поранений. Діставшись до українського селища, лікується в патріотичній родині, потім деякий час вчителював у цьому ж селі. Знову зв'язався з керівництвом ОУН у Кракові. А там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Любою Возняк — рідною сестрою Марії Возняк, що вийшла заміж за рідного брата Степана Бандери Василя, згодом замордованого в німецькому концтаборі. 4 серпня 1940 року вони побралися. За бажанням Люби на їхніх обручках було викарбувано: 23 травня 1940 рік. Дата їхнього знайомства та пам'ятний для них день смерті Євгена Коновальця. Цікаво, що шлюб вони брали не за прізвищем Лемик, воно було занадто відоме тоді, а за Синишин.
Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року соратниками Степана Бандери Акту про створення Української Держави прорахувати ідею Незалежності на схід вирушили три похідні оунівські групи — Північна, Середня і Південна. Середню очолив Микола Лемик.
"У жовтні 1941 року гестапо заарештувало Миколу Лемика, його розстріляли в Миргороді. Одне це достеменно відоме, а де похований — ні…" — це вже розповідає Ярослав Лемик, близький родич Миколи.
....
11 лютого 2015 року фракція Радикальної партії одноголосно проголосувала за Постанову про відзначення 100 років з дня народження Миколи Лемика на державному рівні.
Вічна пам'ять нашим Героям...
І вічна пам'ять невинно убієнним жертвам Голоду...
