<div class="wideWrapper mainHoverBackground"> <div class="viewportWrapper"> <div class="thinTitleWrap"> <span class="thinTitle"> <span style="color: #D64541"> Радикальна партія </span> </span> <span class="thinBigTitle"> <!-- <img src="logo.png" /> --> Олега Ляшка </span> </div> </div> </div> <div class="mainDecoration"> <div class="side-l"></div> <div class="arrow"> <img alt="Hero-triangle" src="ui/images/triangle.png"> </div> <div class="side-r"></div> </div> <div class="wideWrapper"> <div class="viewportWrapper"> <div class="quoteBlock"> <div class="quoteData"> </div> </div> </div> </div> <div class="wideWrapper sectionSocial"> <div class="viewportWrapper"> <div class="socialWrapper"> <a target="_blank" href="https://www.facebook.com/O.Liashko"><img src="ui/images/fb.png" /></a> <a target="_blank" href="https://twitter.com/ovliashko"><img src="ui/images/tw.png" /></a> <a target="_blank" href="https://www.youtube.com/user/lyashkocomua"><img src="ui/images/youtube.png" /></a> <!--<a target="_blank" href="https://vk.com/o.liashko"><img src="ui/images/vk.png" /></a>--> </div> </div> </div> <script> $(document).ready(function() { $('html, body').animate({ scrollTop: $(".socialWrapper").offset().top }, 400); }); </script> <div class="wideWrapper" style="margin-top: 15px;"> <div class="viewportWrapper"> <div style="clear: both; height: 70px;"> <div class="ribbon"> <div class="ribbon-stitches-top"></div> <strong class="ribbon-content"><h1>Колосочки, трупне м"ясо і крадений шоколад</h1></strong> <div class="ribbon-stitches-bottom"></div> </div> </div> <div class="newContentTime"> <img style="width: 50px; height: 50px; border-color: transparent; border-radius: 9999px;" src="image_upload/1429523284image.jpg"> <div style="display: inline-block; vertical-align: top; margin-top: 6px; margin-left: 3px;"> <a href="person/10">Андрій Лозовий<br></a> 29 Nov 2015, 22:31 </div> </div> <div style="float: right"> <span class='st_facebook' displayText='Facebook'></span> <span class='st_twitter' displayText='Tweet'></span> <!--<span class='st_vkontakte' displayText='Вконтакте'></span> <span class='st_odnoklassniki' displayText='Одноклассники'></span>--> <span class='st_googleplus' displayText='Google +'></span> </div> <div class="newContentText"> <p>- Жанночка, собирай колосочки, а если услышишь топот конских копыт - беги быстренько в лес, меня не жди, иначе дядя на коне будет бить тебя плеткой по спинке очень больно... - згадує іноді моя бабуся Жанна Іванівна Голодомор 1947 року. Як вони з мамою тишком-нишком збирали колосочки на її рідній Луганщині. Як маму зловив дядя-енкаведист і звіряче бив до втрати свідомості. Згадує і плаче ридма...</p> <p>_______<br /> Невинно убієнних жертв Голодоморів, організованих совєтською владою, зі слізьми на очах згадує вся країна.</p> <p>І моє Рівне - теж, звісно. Разом з рідними та побратимами, інтелігенцією, духовенством, головою обласної ради Володимиром Ковальчуком, керівництвом міста і області, рівненською громадою запалили лампадки незгасимої пам'яті на поминальному заході біля стін Храму всіх Святих землі Волинської.</p> <p><img alt="" src="https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/hphotos-xpa1/v/t1.0-9/12308654_1283158505043210_2206420962678521661_n.jpg?oh=edc3897bca64c5c8433582cf8c7eefa7&oe=56E84261" /></p> <p>А далі пішли на молебен у Свято-Покровський собор. Проповідь архієпископа Рівненського і Острозького Владика Іларіон - від неї тремтіли кістки, бо кожне слово ловиш із розумінням жаху Голоду...</p> <p>_______<br /> Потім бабуся з мамою Пелагеєю Андріївною Караваєвою (з дому Бондаренків) втекли від Голодомору на Західну Україну - в Рівне, де Жанна Іванівна живе і нині, дай їй Боже здоров'я і душевного спокою.</p> <p>Вже дорослою бабуся дізналася від свекрухи - моєї іншої прабабці Поліни Євстахіївни Лозової (в дівоцтві - Лунгор), як та в 1933 році поховала трьох своїх маленьких дітей, котрі померли від Голоду... А вона нічим не могла зарадити...</p> <p>Витримати цю трагедію баба Поля не змогла - і затим її певний час лікували у психіатричній лікарні.</p> <p>Затим її життя налагодилось. Вона народила мого діда Валерія, його брата Віктора та сестру Тетяну, дочекалась з тюрми репресованого чоловіка Івана Костянтиновича, прожила майже до 90 років - і мені пощастило бачити, як прабабуся співає і танцює...</p> <p>Та все життя їй часто снились дітки, які помирали від страшної голодної смерті...</p> <p>_______<br /> Інша моя бабуся Людмила Опанасівна Карп'юк (з дому Безкоровайних) так само під час Голодомору 1947 року поїхала з рідного Синельникового на Дніпропетровщині, на Захід - у Ковель на Волині. Потім доля закинула її у Рівне, де вона все життя пропрацювала гематологом у обласній лікарні і спочила у Бозі у 2011 році.</p> <p>Відколи у 1996 помер дід Василь Федорович, вона жила сама. Їла мало. Але у неї вдома навіщось було два холодильники. Третій холодильник - на дачі в Новоукраїнці. Усі три - забиті вщент. Заморожене м'ясо могло лежати два-три роки (!). Запах навіть у морозилці м'яса такого поважного віку був, м'яко кажучи, чудернацький.</p> <p>Підвал був забитий консервацією так, що не можливо було просунутись. На свої очі бачив варення, якому по 13-15 років (!). Але викинути щось теоретично їстівне - зась!</p> <p>Вона любила оселедець чорний хліб. Завжди купляла цілу буханку. Хоч їла ну зовсім мало. Буханки їй вистачило на тиждень - на сьомий день шкоринка хлібчика була вже зеленою. Колись малим спробував викинути скибку зеленого хліба - ледь не отримав паском по одному місцю.</p> <p>Відправляє Андрійчика до крамниці, а я й кажу:<br /> - Баба Люда, ну, навіщо Вам ціла хлібина? Давайте я куплю четвертинку - на два дні Вам точно вистачить. А потім - знову куплю четвертинку. Краще ж смакує свіже!<br /> Чи хоча б половинку?<br /> Відповідає:<br /> - Ні, я сказала, купи цілу!</p> <p>Людмила Панасівна була лікарем від Бога. Ніколи нічого не просила у пацієнтів. Але їй, звісно, приносили.</p> <p>Коробки цукерок і шоколадки, без сумніву, так само лежали б роками, сховані в квартирі дуже ретельно. Але я ж дитинства любив хорошу кримінальну літературу, а вона розвиває дедуктивні здібності - тому все знаходив оперативно.</p> <p>Баба Люда дуже любила каву (підсадила, от лихо, і мене). Сама смажила зерна. Коли її не стало - крізь сльози страшної втрати - я неймовірно її любив і був прив'язаний, як ні до кого іншого - несамохіть помітив, що запасів кави їй вистачило б десь до 2020 року.</p> <p>Воду підігрівала у турці. Води наливала так багато, що трошки перекипить - і може вилитись. Сусідки агітували припинити таку хуліганську практику, адже раптом залиє конфорку плити - і може бути біда.</p> <p>Але відучити Панасівну від того не зміг ніхто до самого скону.</p> <p>Вона втекла від Голоду у 1947 році, а померла у 2011.</p> <p>64 роки страх Голоду не давав їй спокою жодного дня...</p> <p>Тепер розумієте, що пережили наші люди від сталінських Голодоморів?..</p> <p>Як глибоко і як боляче цей кошмар катував їхні душі і не відпускав ні на мить?..</p> <p>________<br /> Не лише мої рідні тікали від Голоду на Західну Україну.</p> <p>Сторожові собаки, кулеметні черги, звірячі побиття - ніщо не спиняло тисячі людей, які воліли жити хоч трошки по-людськи і не бачити голодної смерті.</p> <p>Один з переходів був в урочищі Шитня Корецького району на нашій Рівненщині.</p> <p>Ще в ті роки патріоти у Рівному, Дубно, Острозі підпільно створювали повітові комітети допомоги голодуючим - волонтери збирали кошти і провізію на допомогу українцям, які на Сході боролися за життя із ненависним Голодом.</p> <p>Багатьом врятували життя.</p> <p>Та мільйони людей таки віддали Богові душу, в предсмертних агоніях мріючи про крихту хліба...</p> <p>Господи, пом'яни їх у Царствії Своїм...</p> <p> </p> <p><br /> <strong>Андрій Лозовий, Народний депутат України,<br /> Заступник лідера опозиційної фракції Радикальної партії Олега Ляшка</strong></p> <p> </p> </div> </div> </div> </div> <script> $(document).ready(function() { $('.lastPhotosSection img').click(function() { document.location = 'gallery'; }); }); </script> <div class="wideWrapper sectionSocial" style="margin-top: 25px;"> <div class="viewportWrapper"> <div class="lastPhotosSection"> <img src="image_upload/100149663155a02001018a07.58462624_image.jpg" /> <img src="image_upload/1002708797557d883f7213b8.16726778_image.jpg" /> <img src="image_upload/100979503654fd9b45e7ea47.30558614_image.jpg" /> <img src="image_upload/1012158496553610aea5b995.01569481_image.jpg" /> <img src="image_upload/1012182984558964f0904b94.24800355_image.jpg" /> <img src="image_upload/101563075755880a4bd2da46.07335739_image.jpg" /> <img src="image_upload/101566222655968e03026e42.31279502_image.jpg" /> <img src="image_upload/1015733747551e297a72c333.08617678_image1.JPG" /> <img src="image_upload/1017669135486fb9c0d1c47.14581150_image.jpg" /> <img src="image_upload/101805588854ea05ae1d18c5.37340821_image.jpg" /> <!-- <img src="ui/images/upload/5.jpg" /> <img src="ui/images/upload/6.jpg" /> <img src="ui/images/upload/7.jpg" /> <img src="ui/images/upload/8.jpg" /> <img src="ui/images/upload/9.jpg" /> <img src="ui/images/upload/10.jpg" /> --> </div> </div> </div> <div class="wideWrapper"> <div class="viewportWrapper"> <div class="copyright">© 2022 Радикальна партія Олега Ляшка</div> <!-- <div class="contactItem" style="padding-left: 135px;"> <h4>Контакти для листування</h4> <div><i class="fa fa-map-marker"></i> 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5</div> <div><i class="fa fa-envelope-o"></i> Liashko.Oleh@rada.gov.ua</div> <div><i class="fa fa-phone"></i> +380(44)255-27-48</div> </div> <div class="contactItem" style="width: 400px !important"> <h4>Прес-служба Радикальної партії Олега Ляшка</h4> <div><i class="fa fa-envelope-o"></i> liashko.press@gmail.com, info@liashko.ua</div> <div><i class="fa fa-phone"></i> +380(097)522-27-58 - Ольга</div> </div>Прес-служба --> </div> </div>
Радикальна партія Олега Ляшка
Hero-triangle

Колосочки, трупне м"ясо і крадений шоколад

Андрій Лозовий
29 Nov 2015, 22:31

- Жанночка, собирай колосочки, а если услышишь топот конских копыт - беги быстренько в лес, меня не жди, иначе дядя на коне будет бить тебя плеткой по спинке очень больно... - згадує іноді моя бабуся Жанна Іванівна Голодомор 1947 року. Як вони з мамою тишком-нишком збирали колосочки на її рідній Луганщині. Як маму зловив дядя-енкаведист і звіряче бив до втрати свідомості. Згадує і плаче ридма...

_______
Невинно убієнних жертв Голодоморів, організованих совєтською владою, зі слізьми на очах згадує вся країна.

І моє Рівне - теж, звісно. Разом з рідними та побратимами, інтелігенцією, духовенством, головою обласної ради Володимиром Ковальчуком, керівництвом міста і області, рівненською громадою запалили лампадки незгасимої пам'яті на поминальному заході біля стін Храму всіх Святих землі Волинської.

А далі пішли на молебен у Свято-Покровський собор. Проповідь архієпископа Рівненського і Острозького Владика Іларіон - від неї тремтіли кістки, бо кожне слово ловиш із розумінням жаху Голоду...

_______
Потім бабуся з мамою Пелагеєю Андріївною Караваєвою (з дому Бондаренків) втекли від Голодомору на Західну Україну - в Рівне, де Жанна Іванівна живе і нині, дай їй Боже здоров'я і душевного спокою.

Вже дорослою бабуся дізналася від свекрухи - моєї іншої прабабці Поліни Євстахіївни Лозової (в дівоцтві - Лунгор), як та в 1933 році поховала трьох своїх маленьких дітей, котрі померли від Голоду... А вона нічим не могла зарадити...

Витримати цю трагедію баба Поля не змогла - і затим її певний час лікували у психіатричній лікарні.

Затим її життя налагодилось. Вона народила мого діда Валерія, його брата Віктора та сестру Тетяну, дочекалась з тюрми репресованого чоловіка Івана Костянтиновича, прожила майже до 90 років - і мені пощастило бачити, як прабабуся співає і танцює...

Та все життя їй часто снились дітки, які помирали від страшної голодної смерті...

_______
Інша моя бабуся Людмила Опанасівна Карп'юк (з дому Безкоровайних) так само під час Голодомору 1947 року поїхала з рідного Синельникового на Дніпропетровщині, на Захід - у Ковель на Волині. Потім доля закинула її у Рівне, де вона все життя пропрацювала гематологом у обласній лікарні і спочила у Бозі у 2011 році.

Відколи у 1996 помер дід Василь Федорович, вона жила сама. Їла мало. Але у неї вдома навіщось було два холодильники. Третій холодильник - на дачі в Новоукраїнці. Усі три - забиті вщент. Заморожене м'ясо могло лежати два-три роки (!). Запах навіть у морозилці м'яса такого поважного віку був, м'яко кажучи, чудернацький.

Підвал був забитий консервацією так, що не можливо було просунутись. На свої очі бачив варення, якому по 13-15 років (!). Але викинути щось теоретично їстівне - зась!

Вона любила оселедець чорний хліб. Завжди купляла цілу буханку. Хоч їла ну зовсім мало. Буханки їй вистачило на тиждень - на сьомий день шкоринка хлібчика була вже зеленою. Колись малим спробував викинути скибку зеленого хліба - ледь не отримав паском по одному місцю.

Відправляє Андрійчика до крамниці, а я й кажу:
- Баба Люда, ну, навіщо Вам ціла хлібина? Давайте я куплю четвертинку - на два дні Вам точно вистачить. А потім - знову куплю четвертинку. Краще ж смакує свіже!
Чи хоча б половинку?
Відповідає:
- Ні, я сказала, купи цілу!

Людмила Панасівна була лікарем від Бога. Ніколи нічого не просила у пацієнтів. Але їй, звісно, приносили.

Коробки цукерок і шоколадки, без сумніву, так само лежали б роками, сховані в квартирі дуже ретельно. Але я ж дитинства любив хорошу кримінальну літературу, а вона розвиває дедуктивні здібності - тому все знаходив оперативно.

Баба Люда дуже любила каву (підсадила, от лихо, і мене). Сама смажила зерна. Коли її не стало - крізь сльози страшної втрати - я неймовірно її любив і був прив'язаний, як ні до кого іншого - несамохіть помітив, що запасів кави їй вистачило б десь до 2020 року.

Воду підігрівала у турці. Води наливала так багато, що трошки перекипить - і може вилитись. Сусідки агітували припинити таку хуліганську практику, адже раптом залиє конфорку плити - і може бути біда.

Але відучити Панасівну від того не зміг ніхто до самого скону.

Вона втекла від Голоду у 1947 році, а померла у 2011.

64 роки страх Голоду не давав їй спокою жодного дня...

Тепер розумієте, що пережили наші люди від сталінських Голодоморів?..

Як глибоко і як боляче цей кошмар катував їхні душі і не відпускав ні на мить?..

________
Не лише мої рідні тікали від Голоду на Західну Україну.

Сторожові собаки, кулеметні черги, звірячі побиття - ніщо не спиняло тисячі людей, які воліли жити хоч трошки по-людськи і не бачити голодної смерті.

Один з переходів був в урочищі Шитня Корецького району на нашій Рівненщині.

Ще в ті роки патріоти у Рівному, Дубно, Острозі підпільно створювали повітові комітети допомоги голодуючим - волонтери збирали кошти і провізію на допомогу українцям, які на Сході боролися за життя із ненависним Голодом.

Багатьом врятували життя.

Та мільйони людей таки віддали Богові душу, в предсмертних агоніях мріючи про крихту хліба...

Господи, пом'яни їх у Царствії Своїм...

 


Андрій Лозовий, Народний депутат України,
Заступник лідера опозиційної фракції Радикальної партії Олега Ляшка