Лідер фракції Радикальної партії у Парламенті Олег Ляшко звернувся до Голови ВРУ, депутатських фракцій-членів коаліції «Європейська Україна» та комітетів Верховної Ради України з закликом визнати правову нікчемність «Мінських угод».
Радикали стверджують, що правовий аналіз, проведений досвідченими спеціалістами, беззаперечно свідчить про незаконність та неконституційність «Мінських угод» в рамках правового поля України, а також про їхню юридичну незначущість відповідно до міжнародного права.
Це означає, що можна стверджувати про їхню правову нікчемність та відсутність юридичної сили зафіксованих в них положень для України.
Повний текст листа наводимо далі.
Голові Верховної Ради України
Гройсману В. Б.
Депутатським фракція-членам
коаліції «Європейська Україна»
Комітетам Верховної Ради України:
у закордонних справах,
з питань європейської інтеграції,
з питань національної безпеки і оборони,
з питань правової політики і правосуддя
Щодо правової нікчемності «Мінських угод»
Шановні колеги!
Президент П. Порошенко постійно заявляє про міжнародне зобов’язання України неухильно дотримуватися так званих Мінських угод/домовленостей. І, відповідно, про необхідність з метою їх виконання внесення змін до Конституції України, що містять положення про особливий статус частини Донбасу, прихований у вигляді спеціального закону про «особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей».
При цьому Президент П. Порошенко наголошує, що увесь міжнародний фронт підтримки України в умовах збройної агресії з боку Росії чомусь повністю залежить від нашого дотримання «Мінських угод», та безпідставно повторює тезу про Україну, яка може бути залишена сам на сам із агресором, у разі їх недотримання. Так, начебто цивілізований світ, зокрема Європейський Союз і США, готові відмовитися від міжнародного права, порядку й системи безпеки та занурити світ у хаос насильства і безладу.
Однак старанно оминається те, а які, власне, правові підстави цього «зобов’язання» України виконувати «Мінські угоди». Чи не варто спочатку задатися елементарними правовими питаннями: хто підписував ці «угоди» і на яких підставах, і головне – яка їх правова природа, міжнародно-правовий статус та юридична сила з точки зору Конституції і законодавства України, а також засадничих норм міжнародного права?
У зв’язку з цим наполегливо звертаємо Вашу увагу на наступне.
1. Чинний закон «Про міжнародні договори України» детально регулює зазначену сферу та встановлює порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції та законодавстві України.
Зокрема, згідно статей 5, 6 та 7 Закону:
- Президент України приймає рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів, які укладаються від імені України, та затверджує персональний склад делегації чи представника України, а також відповідні директиви;
- ведення переговорів щодо підготовки тексту або підписання міжнародного договору України здійснюються лише уповноваженими на те особами, при цьому відповідні повноваження щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені України, надаються Президентом України;
- делегація чи представник України зобов'язані вести переговори та здійснювати інші дії згідно з наданими їм повноваженнями і директивами та подавати звіт про виконання директив.
Усі «Мінські угоди» – Мінський протокол від 05.09.2014, Мінський меморандум від 19.09.2014 та Комплекс заходів з виконання Мінських угод від 12.02.2015 – були підписані другим Президентом України Л. Кучмою поряд з двома іншими учасниками Тристоронньої контактної групи послом Хайді Тальявіні та послом РФ в Україні М. Зурабовим, а також «представниками» самопроголошених ДНР та ЛНР О. Захарченком та І. Плотницьким.
Єдиний нормативно-правовий акт Президента П. Порошенка щодо повноважень Л. Кучми – це Розпорядження Президента України №953/2014 від 08.07.2014 «Про уповноваження Л. Кучми на участь у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях», яким він уповноважений на громадських засадах (!) «представляти Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях» за участю представника України, спецпредставника Голови ОБСЄ Хайді Тальявіні та представника Росії – посла Російської Федерації в Україні М. Зурабова. Це юридично пусте Розпорядження жодним чином не містить передбачених зазначеним Законом норм:
а) повноважень, які надаються Президентом України, щодо підготовки тексту або підписання міжнародного договору України, а також
б) затвердження відповідних директив.
Президент П. Порошенко разом з президентами В. Путіним і Ф. Олландом та канцлером А. Меркель особисто узгоджував текст «Комплексу заходів з виконання Мінських угод» на переговорах у Мінську-2, що відповідає нормам зазначеного Закону. Однак підписав цей «документ» не він сам, а знову юридично неуповноважена особа – Л. Кучма. Одночасне підписання главами держав України, Росії, Франції та Німеччини якоїсь Декларації «на підтримку» зазначеного Комплексу заходів в правовому відношенні нічого принципово не змінює. Так само як і його підтримка з боку Ради Безпеки ООН в її резолюції.
Крім того, сторонами підписання усіх цих «документів» юридично безпідставно стали і сторонні приватні особи О. Захарченко та І. Плотницький, участь яких взагалі не передбачена у Розпорядженні Президента України про уповноваження Л. Кучми на роботу у Тристоронній (!) контактній групі.
Таким чином, увесь набір так званих Мінських угод від вересня 2014 р. та лютого 2015 р. був укладений з найгрубішими порушеннями базових норм законодавства України у сфері міжнародних договорів. Зокрема, з веденням переговорів без затвердження відповідних директив, підготовкою текстів «угод» і їхнім підписанням неуповноваженою для цього особою, та участю в переговорах та підписанні «угод» взагалі непередбачених сторонніх осіб.
2. Відповідно до п. "е" частини другої статті 9 закону «Про міжнародні договори України» ратифікації (шляхом прийняття Верховною Радою України закону про ратифікацію) підлягають міжнародні договори України, виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України.
Мінський протокол від 05.09.2014 передбачав прийняття двох нових законів України – закону про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей (закон про особливий статус) та закону про недопущення переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, які відбулися в окремих районах Донецької та Луганської областей.
А Комплекс заходів від 12.02.2015 взагалі містить сумновідомий п. 11 про «проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової конституції, яка передбачає в якості ключового елемента децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, погоджених з представниками цих районів), а також прийняття постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей відповідно до заходів, зазначених у примітці, до кінця 2015 року».
Абсолютно очевидно – обидві ці «угоди» підлягають ратифікації парламентом України, що відповідно до законодавства України є обов’язковою умовою для згоди України на обов'язковість для неї цих «угод». (Це, якщо навіть «забути» про грубі порушення законодавства, описані вище у п. 1.)
Тож, Президент П. Порошенко міг би говорити про міжнародне зобов’язання України неухильно дотримуватися «Мінських угод» лише після їхньої ратифікації Верховною Радою України.
3. Виходячи з повноваження Верховної Ради України відповідно до статті 85 Конституції України визначати засади зовнішньої політики держави, парламент ще рік тому прийняв Постанову від 16 квітня 2014 року № 1217-VII із Заявою Верховної Ради України "Про ініціативу міжнародних переговорів щодо деескалації ситуації навколо України".
У п. 3 цієї Заяви Верховна Рада України наголосила, що «предметом міжнародних переговорів не можуть бути питання, що належать до внутрішньої компетенції України, зокрема, що стосуються конституційного ладу та адміністративно-територіального устрою України».
А п. 4 Заяви передбачає, що «у переговорах Україну повинна представляти єдина офіційна повноважна делегація, яка має керуватися цією Заявою та діяти відповідно до затверджених директив згідно із Конституцією України та чинним законодавством».
Абсолютно очевидно, що Президент П. Порошенко грубо порушив вимоги зазначеної Постанови, зокрема порушив межі міжнародних переговорів, встановлені Верховною Радою України у квітні 2014 року з метою не допустити під час проведення будь-яких переговорів зовнішнього диктату з питань, що порушують суверенітет України. Зокрема, він не мав жодних повноважень давати згоду на включення у «Мінські угоди» питання конституційного устрою держави, що знаходиться у виключній компетенції Верховної Ради і народу України.
4. Відповідно до Статті 52 «Примус держави шляхом погрози силою або її застосування» Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року «договір є неважним, якщо його укладення стало результатом погрози силою або її застосування на порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті Організації Об'єднаних Націй».
Верховна Рада України у своїй Постанові від 27.01.2015 №129, з урахуванням Резолюції 3314 Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 щодо «Визначення агресії», визнала Російську Федерацію державою-агресором, що підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку. Збройна агресія Росії проти України також широко засуджена міжнародним співтовариством, зокрема в резолюціях Парламентських асамблей Ради Європи, ОБСЄ і НАТО.
Таким чином, згідно ст. 52 Віденської конвенції про право міжнародних договорів усі «Мінські угоди» не мають ніякого юридичного значення, оскільки були укладені під примусом держави шляхом погрози та застосування сили. (Знову ж таки, це якщо навіть «забути» про грубі порушення законодавства України в процесі укладання зазначених «угод», описані вище у пп.1 та 3.)
Наведений правовий аналіз беззаперечно свідчить про незаконність та неконституційність «Мінських угод» в рамках правового поля України, а також про їхню юридичну незначущість відповідно до міжнародного права. А значить можна стверджувати про їхню правову нікчемність та відсутність юридичної сили зафіксованих в них положень для України.
З правової точки зору так звані «Мінські угоди» є особистими політичними зобов’язаннями Президента України П. Порошенка, узяті через його представника Л. Кучму, перед його міжнародними партнерами – Канцлером Німеччини А. Меркель, Президентом Франції Ф. Олландом та Президентом Російської Федерації В. Путіним, які не накладають жодних юридичних та міжнародно-правових зобов’язань на державу Україну та її представницький орган влади – Верховну Раду України.
Ці «угоди» варто розглядати лише як неформальні умови перемир’я та фактичну передишку для посилення армії, зміцнення обороноздатності України та пошуку інших міжнародних форматів та підходів з метою дипломатичного вирішення проблеми збройної агресії Росії проти України.
З огляду на вищезазначене, депутатська фракція Радикальної партії Олега Ляшка закликає Вас до дотримання принципу верховенства права, законності та правової свідомості щодо так званих «Мінських угод» у своїй парламентській діяльності. Зокрема, звертаємо Вашу увагу на неприпустимість безпідставних заяв про начебто зобов’язання України за «Мінськими угодами» та необхідність їхнього дотримання з боку України як таких, що вводять в оману українських громадян та міжнародну спільноту. А також неприпустимість дій, спрямованих на імплементацію цих юридично нікчемних «угод», як таких, що порушують законодавство та Конституцію України.
Як державні діячі, які дбають про долю та майбутнє країни, маємо усвідомлювати свою відповідальність перед історією, нинішніми та прийдешніми поколіннями українців.
З повагою
Народний депутат України,
Голова фракції Радикальної партії Олег Ляшко
Прес-служба РПЛ
