Кандидат у депутати Житомирської Міської Ради від Радикальної партії Олега Ляшка офіцер ЗСУ та ветеран АТО Юрій Опанюк, дав інтерв'ю одному з житомирських інформаційних інтернет-видань.
Текст інтерв'ю наводимо далі.
Як ви прийшли до Радикальної партії та чому саме РПЛ?
У середині літа 2015 року я почав співпрацювати з Радикальною партією Олега Ляшка, а саме за моєю ініціативою партійці надавали допомогу по відновленню техніки військової частини, де я проходжу службу. У вересні остаточно вирішив балотуватися у депутати Житомирської міської ради. Приймав участь разом з керівником ГС «Всеукраїнський комітет розвитку та захисту бізнесу «Відсіч» Сергієм Зайцевим у робочій групі щодо зміни нормативно-грошової оцінки землі.
Під час роботи робочої групи щодо нормативно-грошової оцінки землі «познайомився» з бюрократичною машиною, яка роками створювалася в Житомирі, зіткнувся з проблемами міста, на вирішення яких не потрібні великі ресурси, але вони нікому не цікаві, із-за яких страждають прості мешканці. Прийняв рішення, що потрібно їх вирішувати, бо я теж звичайний житомирянин, який бажає жити в сучасному, комфортному місті.
Я залучився підтримкою Радикальної партії тому що це одна з небагатьох дійсно радикальних сил – розуміють, що потрібні швидкі і ефективні зміни. Всі ці «домовленості/компроміси» вже не працюють, або даємо результат, або економіка України остаточно розвалиться, а країна розпадеться. На мій погляд, найближчі вибори в Житомирі повинні проходити під гаслом «Не дамо «приватизувати» Житомир!». Житомиряни вже якось обрали народного депутата по 400 грн. за голос, якщо дозволимо повторити продаж місць у міськраду, то місто стане безнадійно депресивним.
З людьми спілкуюся: вони дуже озлоблені, другий Майдан пройшов, а ситуація не змінилася! Повертаються товариші з АТО: за що мивоюємо? Зневіритися в політиках - не варіант! Керувати за допомогою «автоматних черг» не вийде, якщо ми прагнемо жити, як у Європі! Нам потрібно змінювати поганих, і домагатися приходу відповідальних політиків. Апатія і небажання вникати в роботу влади – це вигідно корупціонерам, які насаджують ідею «хто б не прийшов – всі будуть поганими, тому не втручайтеся».
Формат даної публікації обмежений: я не можу все своє бачення викласти тут. Тому вважаю першим кроком – задати стандарти прозорості в міській політиці! Нижче розповім про себе, а в наступних публікаціях викладу своє бачення розвитку міста. Я готовий співпрацювати з активістами. Але мої колеги, кандидати, повинні бути готові до прозорої та відкритої політики - і я починаю з себе.
Розкажіть про себе.
Я корінний житомирянин та військовий у другому поколінні. В 2003 році закінчив загальноосвітню школу № 25 міста Житомира. Поступив до Житомирського військового інституту, який закінчив в 2008 року. Та працював за фахом в одній з військових частин Житомира. Майже одразу поступив до Житомирського інституту МАУП для отримання другої вищої економічної освіти.Одружений маю доньку та нещодавно народився син.
У 2011 – 2012 роках я приймав участь у миротворчій операції на африканському континенті в країні з дуже низьким рівнем життя - Ліберії. Звичайно, я поїхав туди не заради врятування «голодуючих народів Африки», а у зв’язку з важким матеріальним становищем тодішніх Збройних сил. Але працюючи на іншому континенті, в інших кліматичних умовах та побачивши, як тяжко живуть місцеві, зрозумів, в якій прекрасній країні живу я. Та у нас є все необхідне для того, щоб примножувати багатство цієї країни. Але, нажаль, по поверненню на батьківщину, всі мої намагання щось змінити не давали результатів. Весною 2013 року я вирішив звільнитись з лав Збройних сил України та продовжити діяльність, як цивільна людина. З товаришем знайшли інвестора та створили компанію «Системи контролю транспорту «Глобус». Але почалася Революція гідності. Після розстрілів на Грушевського не витримав, передав всі справи колезі та поїхав до Києва. З лютого по березень знаходився у Києві на Майдані, потім мобілізація та АТО.
Ви були в АТО? Чим ви там займались?
З початком активності на Донбасі, наприкінці березня прийшов до військкомату, та 25 березня 2014 року був призваний на військову службу до штабу 8-го армійського корпусу. Приймав безпосередню участь в Антитерористичній операції на Донбасі. Захищав стратегічно важливу висоту Савур-Могила, населенні пункти Степанівка, Петрівське, виходив з оточення «Іловайського котла». Подробиці розповідати не хочу, до теперішнього часу стоїть ком в горлі, багато друзів попало в полон, було поранено та загинуло.
Розкажіть про Ваших рідних.
Мій батько, Василь Васильович – військовий з великої літери «В». Він виховав у мені всі необхідні якості справжнього чоловіка. Він був полковником, який за своєю ініціативою пройшов всі кола бюрократичного пекла та створив військову частину. Виховав декілька поколінь офіцерів, які несуть його ім’я по всіх Збройних силах. По звільненню працював викладачем у Житомирському військовому інституті та продовжував навчати студентів. Але на превеликий жаль нещодавно раптово помер.
Моя мати, Ірина Володимирівна – справжня берегиня домашнього вогнища. Лагідна, та любляча мати, яка завжди хвилюється, підтримує мене в різні моменти мого життя.
Сестра Катерина - на 6 років молодша від мене, закінчила ВУЗ,працює менеджером в одному з підприємств міста, намагається бути самостійною та незалежною жінкою…
Прес-служба ЖТО РПЛ
