Багаторічна проросійська «східна політика» Німеччини, схоже, добігає свого природного кінця. Канцлер Німеччини Ангела Меркель нарешті зробила вибір: її уряд більше не буде уважно дослухатися до меркантильних інтересів свого бізнесу, не зацікавленого в санкціях проти Росії, а начебто буде разом із США проводити спільну позицію Заходу щодо знавіснілого Кремля.
Зокрема, у своєму виступі в Бундестазі 26 листопада, Меркель жорстко розкритикувала імперську політику Путіна щодо України та заявила, що "дії Росії поставили під питання мирний порядок в Європі і є порушенням міжнародного права" й "ніщо не може виправдати анексію Росією Криму та пряме або непряме втручання у бойові дії в Донецьку чи Луганську". Вона також зазначила, що економічні санкції проти Росії є "неминучими", а Берлін готується до затяжного конфлікту з Москвою, що потребуватиме "терпіння і витривалості". Також, на прохання Меркель, була скасована запланована на кінець листопада зустріч форуму громадянських суспільств ФРН і Росії "Петербурзький діалог", започаткованого Путіним та канцлером Шредером ще у 2001 році як символ особливих бізнес-стосунків між Берліном та Москвою.
Протягом насичених трагічними подіями 9 місяців від першої "кризової" розмови Ангели Меркель з Володимиром Путіним (враженням від якої вона, як відомо, поділилася з Бараком Обамою – "Путін живе в іншому світі") і до останньої понад 4-х годинної безрезультативної розмови на саміті G20 у Брісбені канцлер Німеччини, за повідомленнями ЗМІ, провела близько 40 телефонних та очних розмов, намагаючись умиротворити та урезонити здурілого кремлівського диктатора. Схоже, терпець нарешті урвався і у неї.
За оцінками експертів, Німеччина відмовляється від так званої східної політики, як вона була сформована ще наприкінці 1960-х років канцлером Віллі Брантом, в основі якої лежали торговельні та економічні інтереси німецького бізнесу у східноєвропейських ринках (передусім ринку СРСР, а згодом Росії). Прихованою суттю цієї політики було визнання меркантильних бізнес-інтересів Німеччини первинними, а політичних цінностей та принципів – вторинними, а також місце Німеччини як головного захисника інтересів Росії на Заході.
Агресія Росії в Україні та ревізіоністська політика Кремля об’єктивно поставили Берлін перед історичним вибором між привілейованими стосунками з Москвою та його місцем в демократичному світі та європейській цивілізації. Фактично, між прибутками та цінностями, між економічними інтересами та міжнародним правом. Сподіваюся, що нинішнє неохоче переформатування політики Німеччини на користь європейських цінностей і світового порядку зрештою стане повним і остаточним. І Берлін більше ніколи не відіграватиме роль «троянського коня» Москви, що створює загрозу для усієї Східної Європи.
Водночас, традиційна для останніх десятиліть «східна політика» Німеччини мала й інший важливий для України вимір – історичний. Вона базувалася певною мірою й на справедливому відчутті німцями своєї вини перед народами на сході Європи, передусім перед євреями (та Ізраїлем), поляками (і Польщею) та росіянами (спочатку СРСР, а згодом Росією). Але чомусь не перед українцями та Україною! В Німеччині чомусь слабо усвідомлюють величезну історичну провину німців саме перед українцями як однією з найбільш постраждалих від німців європейських націй. Адже в масовій німецькій свідомості гітлерівська війна на теренах сучасної України сприймається як "війна в Росії", попри те, що зоною бойових дій чи окупації була охоплена уся без винятку територія України і не більше 10% території нинішньої Росії, а сукупні людські втрати України перевищили 10 млн.
Переконаний, що Німеччина багато нам завинила й прийшов її час платити по історичним рахункам вже українцям та Україні. Тож, хоч нинішній початок переосмислення та переформатування політики Німеччини щодо сходу Європи викликає деякий стриманий оптимізм, але він має стати лише першим кроком до відновлення історичної справедливості, довіри та порозуміння в стосунках між українцями та німцями.
Україна в праві очікувати саме від Німеччини як всебічної допомоги у захисті нашої територіальної цілісності і незалежності від зазіхань з боку путінської Росії, так і всілякого сприяння у подальшій європейській модернізації та інтеграції нашої країни.
Олег Ляшко,
Народний депутат України,
Лідер Радикальної партії
